Вивчення теми Прикметник як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів


главная страница Рефераты Курсовые работы текст файлы добавьте реферат (спасибо :)Продать работу

поиск рефератов

Магистерская работа на тему Вивчення теми Прикметник як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів

скачать
похожие рефераты
подобные качественные рефераты

Размер: 144.12 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Наталія Вознюк
09.02.2010
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13    
Магістерська робота
Вивчення теми «Прикметник» як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів

План
Вступ
Розділ І. Психолінгвістичні основи вивчення прикметника як частини мови
1.1 Пізнавальна активність як психолінгвістична проблема
1.2 Лінгводидактичні основи вивчення прикметника як частини мови
Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів
2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів
2.2 Організація, зміст та перевірка ефективності вивчення теми «Прикметник» як засіб формування пізнавальної активності учнів
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

Вступ
Рідна мова є одним із основних предметів у системі навчально-виховної роботи в початкових класах. Її особливе місце серед інших дисциплін визначається тим, що саме від знань, умінь, навичок з мови (уміння читати, записувати, відповідати, розповідати, переказувати почуте й прочитане, висловлювати свої думки усно й на письмі) безпосередньо залежать успіхи школяра в оволодінні знаннями з усіх предметів, зростання його загального культурного рівня, світогляду.
Така настільки велика увага до цього предмету обумовлена також тими функціями, якими володіє мова . По-перше, мова є засобом спілкування між людьми, по-друге, вона сприяє формуванню і вираженню думок людини і, по-третє, за допомогою мови людина може виражати свої емоції.
Завдання шкільного курсу української мови широкі й багатогранні, бо учитель-словесник повинен формувати свідому мовну особистість, яка б відзначалася розвиненим мовленням, а отже, мисленням, інтелектом, емоційно-естетичним сприйняттям мови, мовним чуттям, мовним етикетом. З цією метою необхідно постійно поєднувати теоретичний аспект процесу вивчення мови в школі з повсякденним розв'язанням практичних питань. Учні повинні ознайомитись із мовою як об'єктивною реальністю, усвідомити її роль у суспільному житті, засвоїти лінгвістичні поняття, зрозуміти структуру мови на всіх рівнях її будови, багатство й різноманітність мовних засобів. Крім цього, вони повинні дотримуватись законів і норм літературної мови, збагачувати словниковий запас, розвивати мислення, виробляти необхідні навички грамотного письма та вміння правильно, виразно, образно висловлювати думки й почуття.
Одним з основних положень програм з української мови для початкової ланки освіти є всебічний розвиток усного й писемного мовлення учнів, що передбачає реалізацію учителем таких завдань: поповнення й активізація лексичного запасу, формування вмінь усного і писемного мовлення, забезпечення розумового розвитку школярів. Саме тому на кожному уроці необхідно працювати над словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, умінням свідомо підходити до правильного оформлення власної думки, розвивати в учнів інтерес і увагу до слова у процесі оволодіння граматичним матеріалом.
Оскільки ефективність навчання і виховання підростаючого покоління зумовлюється всією вчительською діяльністю, то важливим завданням для вчителя у навчанні рідної мови є навчити учня змістовно, правильно, стилістично точно та інтонаційно виразно висловлювати думки й почуття усно і на письмі.
Велику роль у розвитку мовлення учнів, підвищенні його емоційності, культури відіграє робота над виражальними засобами мови, оскільки вони надають нашій мові колориту, збуджують мислення дітей, збагачують їхній словник. Учитель покликаний використати всі можливості у роботі над образними засобами, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини.
Найдоступнішим з образних засобів мови для молодших школярів є епітет, який здебільшого виражається прикметником.
Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливості збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чи образності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярів бідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників, невміння використовувати їх багатозначність і синоніміку.
У мовленні прикметники набувають нових значень та емоційних відтінків, конкретизуються, розширюються і збагачуються їх лексичні значення. Вільне та змістовно виправдане використання прикметників у мовленні передбачає формування вмінь застосовувати їх у контекстах, що характеризуються різними стилістичними, жанровими та іншими особливостями.
Відомо, що в активному запасі учнів початкових класів переважають іменники та дієслова. Прикметників, як показує аналіз усних і писемних висловлювань школярів, значно менше. А це помітно знебарвлює мовлення, позбавляє його образності, знижує емоційність, ускладнює роботу над формуванням умінь будувати тексти.
На жаль, і підручники, і дидактичний матеріал з української мови для початкових класів містять переважно вправи на формування теоретичних знань, на засвоєння учнями граматичних значень прикметника та правопису його форм.
Дуже часто в сучасній школі навчання зводиться до запам’ятовування навчального матеріалу та одноманітного відтворення знань і прийомів дій, типових засобів розв’язування, а це значно знижує потяг до навчання, позбавляє дитину радості власного відкриття.
Однак процес навчання повинен не тільки озброювати учнів знаннями, уміннями і навичками, впливати на їхню свідомість і поведінку, але й формувати і розвивати активну пізнавальну діяльність, що в свою чергу виступає рушійною силою психічного розвитку особистості.
Отже, одним із найважливіших засобів розв'язання освітніх завдань і проблем, які існують сьогодні у навчанні рідної мови, є, на нашу думку, формування і розвиток пізнавальної активності учнів, оскільки кожна тема лише тоді буде засвоєна школярами, коли зацікавить їх.
Оскільки пізнавальна активність передбачає прагнення учнів до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань, то вчитель, орієнтуючись на її формування і розвиток під час навчання частини мови, учитель може успішніше вирішувати питання навчання і виховання учнів, а також добиватися кращих результатів під час засвоєння будь-якої теми.
Проблема формування і розвитку пізнавальної активності не нова. Її вивчали спеціалісти в галузі психології та педагогіки Л.П.Аристова, Т.І.Шамова, Г.І.Щукіна, П.М.Лебедєв, велику увагу приділяли цій проблемі В.І.Лозова, Ш.А.Амонашвілі та інші.
Аналіз лінгвістичної та методичної літератури показує, що проблема вивчення прикметника знаходиться у полі зору лінгвістів і методистів А.П.Грищенка, М.А.Жовтобрюха, М.Я.Плюща, В.В.Виноградова, Г.А.Чуйко, М.С.Вашуленка, В.Я.Мельничайка, М.І.Дорошенка та інших.
Проте проблема формування пізнавальної активності при вивченні граматичного матеріалу, зокрема, частин мови є ще недостатньо розробленою.
Таким чином, актуальність нашого дослідження обумовлена необхідністю визначення теоретичних основ формування пізнавальної активності молодших школярів, а також вироблення методики, яка забезпечить ефективність засвоєння теми «Прикметник» і сприятиме формуванню пізнавальної активності учнів. Це вплинуло на вибір теми магістерської роботи:
«Вивчення теми «Прикметник» як засіб формування пізнавальної активності молодших щколярів».
Об’єктом магістерської роботи є процес вивчення прикметника на уроках української мови в початкових класах.
Предметом дослідження є система вправ для формування знань, умінь і навичок з теми «Прикметник» як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів.
Мета магістерської роботи – з’ясувати роль прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.
Гіпотеза дослідження – ефективність засвоєння учнями теми «Прикметник» значно підвищиться за умови вміння укладати цілеспрямований додатковий зміст навчання до виучуваної теми, в методичному аспекті вправ якого будуть завдання різноманітного творчого характеру, які сприятимуть формуванню пізнавальної активності молодших школярів у процесі вивчення прикметника.
Відповідно до поставленої мети в роботі передбачено такі завдання:
-     опрацювати психолого-педагогічну та навчально-методичну літературу з питань дослідження;
-     проаналізувати програми і підручники для початкової школи на предмет обсягу та змісту вивчення прикметника;
-     з’ясувати різні точки зору на проблему пізнавальної активності;
-     розкрити суть образного мовлення;
-     ознайомитися з різними аспектами методики вивчення прикметника;
-     експериментально перевірити вплив розроблених завдань на формування пізнавальної активності учнів початкової школи;
-     представити експериментальний матеріал у вигляді таблиць (схем чи діаграм).
Основні етапи дослідження.
На першому (констатувальному) етапі було визначено об'єм дослідження і проблему, вивчалася психолого-педагогічна і методична наукова література з цього питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалась гіпотеза і завдання дослідження.
На наступному (формувальному) етапі розроблялися шляхи реалізації гіпотези і матеріали експериментального дослідження, проводився експеримент з метою перевірки гіпотези, продовжувалось вивчення наукової літератури з цього питання.
На третьому (підсумковому) етапі ми провели аналіз та узагальнили остаточні результати проведеного експерименту.
Методи дослідження:
-     вивчення психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з питань дослідження;
-     аналіз шкільних програм і підручників;
-     констатувальний зріз і дослідне навчання;
-     спостереження за навчальним процесом в школі на уроках рідної мови;
-     статистична обробка експериментальних даних.
Методологічною основою роботи є діалектичний підхід до методики мови як цілісної та взаємопов’язаної системи, що перебуває в постійному розвитку, потребує для свого повноцінного функціонування знань як з психології, так і з лінгвістики.
Наукова новизна магістерської роботи полягає у застосуванні цілісного підходу до вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів.
Теоретична значущість магістерського дослідження полягає у тому, що його основні положення та висновки сприяють глибшому розумінню значення вивчення теми «Прикметник» у початковій школі та впливу її на формування пізнавальної активності молодших школярів.
Практична значущість – матеріали магістерської роботи можуть бути використані для читання лекцій та проведення занять на факультеті ПВПК у вищих навчальних закладах України, курсах підвищення кваліфікації вчителів, а також в практиці роботи вчителя.
Апробація магістерської роботи. Результати дослідження повідомлені на засіданнях кафедри рідної мови та методики її викладання, а також на науково-практичних студентських конференціях ТНПУ ім. В.Гнатюка. Основні положення роботи викладено у статті «Формування образного мовлення молодших школярів під час вивчення теми «Прикметник»», яка опублікована у періодичному виданні «Магістр».
Джерельна база дослідження: бібліографічні фонди з питань дослідження.
Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, використаної літератури та додатків.

Розділ І. Психолінгвістичні основи вивчення прикметника як частини мови
1.1 Пізнавальна активність як психолінгвістична проблема
Терміни «пізнання», «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність» учені почали застосовувати порівняно недавно при описі таких дидактичних явищ, як навчання навчальна активність, учбова діяльність.
Учені-педагоги наголошують, що процес пізнання є вищою формою людської діяльності, яка спрямована на розкриття нових закономірностей руху природи і суспільства, встановлення нових знань про природні й суспільні явища.
Після багатьох навчально-експериментальних пошуків у теорії навчання все частіше почали оперувати такими поняттями, як учбова діяльність, учбово-пізнавальна діяльність, пізнавальна діяльність. Хоча деколи всі ці поняття розглядаються як ідентичні, проте був зроблений великий крок на шляху розуміння логічного сенсу змісту дидактичних явищ [3].
У психологічній та дидактичній науці немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність», хоч у багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні риси цієї категорії. Пізнавальну активність учнів як їхню розумову діяльність, яка спрямована на досягнення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на учбовий матеріал на основі пізнавальної потреби, розглядає Т.І.Шамова. В інших працях активність розглядається автором «як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого учня з його ставлення до змісту, характеру діяльності і бажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення учбово-пізнавальної мети» [93, c. 54].
Активність слід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда до об'єктів пізнання і передбачає наявність таких компонентів активності, як вибір підходу до об'єктів пізнання, постановку після вибору об'єкту мети, завдання, яке необхідно виконати, перетворення об'єкта в наступній діяльності. «Активність пізнання, - як зауважує Л.Аристова, - варто розуміти як вияв творчого ставлення особи до об’єктів пізнання, котрі поєднані зі змінами в його свідомості» [4, с. 30].
Пізнавальну активність як «творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі», розглядає Т.І.Щукіна [95, c. 116].
Наведені визначення поняття «пізнавальна активність» дозволяють зробити висновок, що освоєння невідомого спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішній вплив і відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольові якості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливу вимагає активності суб'єкта. Отже, пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини в процесі пізнавальної діяльності.
Пізнавальна активність дитини, на думку Л.Данилової [31], це її внутрішня готовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань та ін. Активність передбачає самодіяльність людини, вибір об'єктів, засобів, форм діяльності, що проявляється у визначенні оптимальних шляхів для досягнення поставленої мети.
Пізнавальна активність — це ініціативне, дійове ставлення школярів до навчання, виявлення ними інтересу, самостійності в мисленні, а також енергійності і наполегливості у виконанні пізнавальних завдань.
Таким чином, на підставі аналізу теоретичної літератури можемо узагальнити, що пізнавальна активність є складною властивістю суб'єкта, яка інтегрує важливі якісні характеристики його пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь і навичок, що формуються у цьому процесі [36]. Для нас важливо детальніше і глибше розглянути проблему пізнавальної активності, щоб повністю збагнути всю її сутність і значущість. Тож зупинимося на структурі пізнавальної активності школяра.
Існують різні підходи дослідників і педагогів-практиків до визначення пізнавальної активності, її структури, які засвідчують передусім природу самого явища як складної інтегративної, багаторівневої у генезисі системи. У наукових дослідженнях структуру цього явища розглядають як будову і внутрішню форму організації системи, єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, що може мати різні прояви.
Пізнавальна активність за своєю психологічною природою безперервна і цілісна. Вона (як і учбова активність) заповнена безліччю автономних одиниць, що мають свої завдання. Така автономна одиниця є пізнавальною діяльністю, яка є конкретним виявом безперервної і висхідної пізнавальної активності. У структурі цієї активності Ш.А.Амонашвілі розрізняє наступні компоненти:
а) мотив, як рушійну силу цієї активності ;
б) об’єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;
в) способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;
    продолжение
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13    

Добавить магистерскую работу в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Скачать магистерскую работу бесплатно
подобрать список литературы


Вивчення теми Прикметник як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів


Постоянный url этой страницы:
Магистерская работа Вивчення теми Прикметник як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вверх страницы


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.